Ціна хліба під обстрілами: виживання фермерського господарства на Донбасі

Обстріли, міни, руйнування – це лише частина проблем, з якими стикаються сьогодні донецькі фермери щодня. Війна вплинула також і на земельні відносини. Багато власників втратили доступ до своїх земель, а ті, хто залишився, стикаються з проблемами оформлення документів. Однак, аграрії знаходять сили та можливості, щоб продовжувати працювати. Як це відбувається в зоні бойових дій, читайте у нашому матеріалі.

Минно-вибухові предмети – це звичайне явище на полях Донеччини.

Хліб на мінах: історія фермера, який не здається війні

Фермерське господарство «Слава Донбасу» працює з 2002 року. Його власник Микола Скрипниченко обробляє землі у Слов’янському районі. Сам він родом з Бахмуту, на початку повномасштабного вторгнення втратив своє житло, зараз винаймає квартиру та продовжує працювати у потенційно небезпечному регіоні. Декілька полів розташовані всього за шість кілометрів від Часів Яру.

«Працюємо, а що робити. Ми займаємось вирощуванням зернових, пшениці, кукурудзи, соняшника, ячменя. Є складнощі, звичайно. Ви знаєте, до війни ми непогано працювали, було все добре. Поки у 2014 році не прийшли бойовики. Я кожного дня їздив з Бахмуту під Слов’янськ через чисельні блок-пости», – розповідає фермер.

Кожне зернятко треба зберегти.

Вже тоді, майже одинадцять років тому, вести аграрний бізнес у Донецькій області було небезпечно й складно. Весною бойовики Гіркина захопили кілька міст. Не пропускали машини з паливом, коли тривали жнива. Якось ДНРівці просто забрали собі бензовоз солярки. Потім, коли частину області було звільнено, працювати стало легше, але є багато інших нюансів.

«Наприклад, мені треба взяти кредит, а банки відмовляють, бо моє господарство розташоване у Донецькій області. Так було десять років тому і зараз теж. Після повномасштабного почались обстріли. Кожного дня на поля щось прилітає. Гинуть пайовики, працівники відмовляються виходити на роботу, бо дрони полюють на сільгосптехніку. На полях багато мінно-вибухових предметів, вони буквально всіяні уламками ракет тощо», – говорить Микола Скрипниченко.

Водії фермерського господарства «Слава Донбасу» неодноразово попадали під обстріли.

Восени, під час сіяння озимої пшениці, дві його сіялки та вантажівка з зерном потрапили під приціл дрона, який скинув вибухівку прямо на техніку. У тракторі пошкодило бензобак, постраждали вікна. Добре, що люди вціліли, від уламків скла врятувала банальна шторка з тканини. Водії не розгубились, повернули техніку та поїхали. Адже за першим дроном міг прилетіти ще один.

«У 2017 році я побудував три склади для зерна – добротні великі ангари. Було де зберігати врожай, щоб сіяти зернові з власного насіння. На початку великої війни склади були зруйновані. Там зберігалось сімсот тон пшениці. У липні 2022 року після закінчення збору врожаю я дав команду роздати зерно пайовикам, бо нас дуже обстрілювати. Шкода, трошки не встигли. На другий день стався прильот, ракета поцілила як раз між ангарами й два склади просто склались на зерно. Останній постраждав, коли ми сіяли озимі», – розповідає про реалії воєнного землеробства фермер.

Через те, що нема де зберігати посівний матеріал, пан Микола минулого літа був вимушений продати врожай пшениці по п’ять гривень за тонну. А щоб посіяти озимі довелось купляти у Харківській області вже по 13 гривень за тонну. Ще й привезти якось треба, постачальник відмовився доставляти пшеницю у Донецьку область. Попри це Скрипниченко засіяв під озимі 700 гектарів землі. Зараз пшениця вже зійшла, треба вносити добрива, але нема за що їх придбати.

Тріщини у землі досягали величезних розмірів та глибини.

Весняні заморозки, велика посуха, обстріли, всіяні вибухівкою поля, пожежі – ось як дістаються зернові на Донеччині. Врожаю у 2024 майже не було, тріщини на землі досягали кількох десятків сантиметрів. Декілька разів пан Микола з працівниками власноруч тушили пожежі після прильотів, щоб зберегти посіви. Попри складнощі він поки не думає залишати рідний край. Завдяки реформі можна б було продати землю, але більшість полів належать пайовикам.

«Деякі сусіди-фермери кинули все, техніку вигнали, і десь сидять якомога далі від війни. Але я так не можу. Хоча за віком міг би виїхати за кордон та жити спокійно. Мені перед людьми стидно, кидати їх напризволяще. Навпаки, я роблю все, щоб підтримати своїх пайовиків. У 2023 році замість 2,5 тон зерна роздав по три. Продати врожай було дуже нелегко, ніхто не хоче їхати до нас та забирати», – зазначає пан Срипниченко.

Попри складнощі робітники господарства Миколи Скрипниченка  підготували для для сіяння озимих. Пшениця вже зійшла, зараз конче необхідно вносити добрива.

Після втрати Маріуполя зерно доводиться возити на реалізацію за тисячу кілометрів, це збільшує його собівартість. Але різниця лягає на плечі місцевих фермерів, бо ціна зерна в інших регіонах України значно нижча. Пан Микола зазначає, що ситуацію могли б полегшити кредитні канікули та зменшення податків для тих, хто працює біля лінії фронту. Але банки не дають кредити, враховуючи ризики. А гроші дуже потрібні на добрива, зарплату працівникам, яку він виплачує цілий рік, навіть коли люди взимку відпочивають.

Від землеустрою до фермерства – можливості, які варто використовувати

Добропільчанка Тетяна Гутник почала займатися фермерством на початку великої війни. Купила дві ділянки землі, одна в неї вже була по праву приватизації, і почала сіяти пшеницю та соняшник. Урожай вийшов непоганий, грошей вистачило на посівний матеріал та добрива. У її розпорядженні лише шість гектарів. Для прифронтового міста цього поки що достатньо, - вважає Тетяна. Можливо, скоро доведеться їхати у безпечне місце, тому немає сенсу розширюватись.

«На Донеччині реалізувати врожай дуже непросто. До нас не хочуть їхати по зерно чи сильно занижують ціну, коли ми самі його привозимо на пункти збору. Гуртовики розуміють, що люди перебувають у безвихідному становищі, тому ставлять невигідні умови. У таких ситуаціях намагаюся шукати інші шляхи. Іноді продавала урожай великим фермерам. Все залежить від обставин», – розповідає Тетяна.

За освітою жінка землевпорядниця, з 2005 року працює у цій сфері. Останні вісім років – як приватна особа, має свою компанію із землеустрою. За цей період встигла добре вивчити сільське господарство, паралельно зайнялася фермерством. Тому що з початком великої війни кількість земельних угод в області різко скоротилася. Купівлі-продажу немає, ніхто не хоче купувати землю біля лінії фронту. Хіба іноді вирішуються спадкові питання.

«Якби не війна, я розширила б свою компанію із землеустрою. Раніше у цій сфері було дуже багато роботи. Наразі проекти щодо відведення землі робити неможливо. Люди втратили можливість отримати право власності. Оренда тільки через аукціон та терміном на один рік. Тому я вирішила зайнятися аграрним бізнесом, аби хоч щось заробити», – каже Тетяна Гутник.

Після скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення в рамках земельної реформи ринок на Донеччині пожвавився, і це попри те, що з 2014 року тут ведуться бойові дії. Однак після повномасштабного вторгнення ситуація змінилася. Фермери не готові ризикувати своїми грошима, тим більше, що вартість землі залежить від нормативної грошової оцінки, а це чималі суми.

«Якщо лінія фронту почне рухатися у бік Добропілля, мені доведеться все кинути та виїжджати. Бо мою землю ніхто не купить. Сумна ситуація також із землями наших фермерів на окупованій території. На ті ділянки неможливо оформити спадщину, продати також не можна – реєстри не працюють. Нині це мертва земля», – констатує Тетяна.

Яку підтримку пропонує держава?

Попри обстріли та руйнуванні виробничих об’єктів, аграрії Донеччини не здаються: вони працюють у надскладних умовах, вирощуючи сільськогосподарську продукцію.

«Завдяки державній підтримці та міжнародній допомозі, донецькі аграрії змогли подолати труднощі й забезпечити продовольчу безпеку регіону. З 310 тисяч гектарів, засіяних під урожай 2024 року, вдалося зібрати понад 320 тисяч тонн зерна. На частині земель врожай пшениці, соняшника та кукурудзи зібрати було неможливо через безпекову ситуацію внаслідок активних бойових дій. Деякі громади області були окуповані» – зазначає директор департаменту агропромислового розвитку та земельних відносин Донецької обладміністрації Артем Чаган.

Завдяки спільним зусиллям обласної адміністрації, військової адміністрації та Мінагрополітики, уряд виділив значну фінансову допомогу аграріям Донеччини. Крім того, Кабінетом Міністрів України було запроваджено 30% знижку на залізничні перевезення сільськогосподарської продукції, що суттєво полегшило роботу фермерів та зменшило витрати аграріїв області на логістику.

«Щоб допомогти фермерам працювати ефективніше, держава запровадила програму, за якою аграрії можуть отримати компенсацію 25% вартості сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва. Це дозволяє їм модернізувати свої господарства і збільшити врожайність. Для цього необхідно звернутися до будь-якого банку, який бере участь у цій програмі, надати відповідні документи та отримати компенсацію за придбану техніку», – наголошує Артем Чаган.

Що стосується грошових субсидій, то у 2024 році держава виділила понад 210 мільйонів гривень для допомоги фермерам Донеччини. Завдяки цим коштам понад 315 господарств змогли обробити свої поля і зібрати врожай. Серед них були й Микола Скрипниченко, і Тетяна Гутник.

Олена Єрмоленко для "ОстроВа"